Декілька днів тому був свідком цікавої ситуації.
Сидимо з дружиною в бомбосховищі. Повз нас проходить мати з маленькою дівчинкою, якій на вигляд приблизно 1 рік. Малеча із зацікавленістю йде коридорами, тримаючись за мамині руки. В одну сторону, а потім в іншу. Так періодично по колу. Ходить добре, але ще недостатньо впевнено. Вчиться. Мама молодець: допомагає, підтримує доньку.
Через деякий час вони знову йдуть. Дивлюсь, а донька впевнено, натхненно та зацікавлено веде маму саме в той коридор, де вони нещодавно були. Там невеличкий прохід й чимало людей зосереджено читають новини, тому що тільки в тій точці ловить інтернет.
Звертаю увагу, що мама доньку розвертає назад і каже їй, показуючи рукою у зворотній бік (цитую дослівно): «Туди не можна. Папа там».
Після чого малеча одразу починає хникати.
Вам цікаво, що насправді трапилось з дівчинкою та чому багатьом батькам варто постійно розвиватись?
Насправді у дітей, як і у дорослих, також є власні бажання. Саме від того, як добре батьки ЧУЛИ, РОЗУМІЛИ, ЗАДОВОЛЬНЯЛИ бажання/потреби власних дітей у дитинстві й залежить чи вмітимуть їхні діти з часом у дорослому віці ЧУТИ, РОЗУМІТИ та ЗАДОВОЛЬНЯТИ свої бажання/потреби. Це питання реалізації себе не тільки як особистості, а взагалі реалізації того, що саме Я ХОЧУ, а чого Я НЕ ХОЧУ у житті.
Звісно, мама тієї дівчинки у бомбосховищі до мене за порадою не зверталась. Але, якщо уявити, що вона до мене звернулась, то порекомендував би їй наступне:
«Видно, що Ви піклуєтесь про доньку, навчаєте ходити, підтримуєте її в цьому прагненні, турбуєтесь про неї та особисту безпеку. Це добре!
Але чому Ви проігнорували бажання доньки піти знову до того коридору?
Чому проігнорували реакцію (незадоволення, протест) доньки на Ваші дії, коли вона почала хникати?
Навіщо змушуєте/нав’язуєте доньці виконати свою мету і кажете «папа там», в той час, коли її бажання зараз піти НЕ до «папи», а інше?
Навіщо обманюєте доньку в такий спосіб?
Те, що донька наразі не говорить зрозумілою для Вас мовою, то це не означає, що вона не розуміє Вас, не відчуває та не реагує на Вас і ситуацію.
Чи розумієте Ви, що в такий спосіб придушуєте бажання доньки, нівелюєте його, забороняєте?
Ви розумієте, що Ваша донька взагалі ризикує згодом не мати бажань, тобто поступово втратити віру в них, а з роками в себе?
Вона може взагалі боятися мріяти, адже Ви заборонили. Або буде лише мріяти, а мало чого досягати з тих мрій та бажань у житті. Переважно такі люди, коли виростають, обслуговують бажання, мрії та цілі інших, підлаштовуються під інших, не досягають бажаного. Ви саме такий приклад їй показали, навчили цьому. Навіщо Ви програмуєте нещасливу долю донці?
Впевнений, що Ви, як і всі батьки, бажаєте щастя своїй дитині. Втім, просто одного цього бажання замало. Треба цьому постійно вчитися.
Хто з батьків Вам постійно щось забороняв у дитинстві без певних роз’яснень або домовленостей? Хто не хотів чути Вашої думки, потреби, побажання? Хто знецінював Ваші мрії та прагнення?
Розберіться спочатку зі своїм дитинством у фахівця. Зрозумійте, що Ваші травми дитинства нікуди не поділись. Хороша погода, прогулянка, нове кохання, гарний комедійний фільм, спорт або зміна місця проживання чи роботи – їх не вилікують.
Ваші травми (якісь швидко, а інші повільно) несвідомо впливають та руйнують Вас та близьких, особливо дітей. І не важливо скільки Вам зараз років. За життя ніколи не пізно це в СОБІ виправити, тому що є заради чого.
Подумайте про це».
