Коли вчився у школі, мені дуже подобалось писати ручкою, тобто просто ловив кайф від процесу написання. Отримував задоволення від написання кожної букви, слова, речення та будь-якої письмової роботи. Вчителі та однокласники казали, що в мене гарний почерк. Якось сама по собі розвинулась навичка писати різними почерками. Любив писати твори після канікул. Пам’ятаю: тринадцятирічному бабуся мені дала чистенький зошит і попросила переписати з окремих аркушів усі її молитви. З 15 років почав інколи писати й вірші.
Вступивши в 16 років до Київського університету культури та мистецтв, познайомився і потоваришував з деякими співачками. Одну з них звали Наталія. Якось у 1997 році сидимо ми разом в холі університету на першому поверсі на м’яких диванах, спілкуємося – я, одногрупник Влад і Наталія. Між іншим, говорили й про вірші. Наталія розповіла, що пише вірші, деякі зачитала. Кажу, що також пишу вірші. Зазначив, що вона чудово пише. Дівчина попросила прочитати якийсь з власних. Прочитав. Сказала, що дуже гарний вірш. Потім запитала, чи не проти я, щоб цей вірш і мене, як його автора, вона внесла до збірки віршів, яку планує скоро видати. Мені трішки несподівано було почути такий комплімент, тим паче від співачки відомої групи на той час, але водночас було приємно, радісно. Кажу, що згоден і можу їй його взагалі подарувати.
Найближчими днями Наталія про мене розповіла своїй одногрупниці, яка попросила цей вірш і їй прочитати. Згодом дівчата звернулися до мене з проханням, щоб вони прочитали вірш у себе на заліку зі сцени. Запрошують в аудиторію бути присутнім на заліку. Був приємно шокований, що вірш буде читатися зі сцени. Перед заліком дівчата мене познайомили з одним із їхніх викладачів – відомим українським сценаристом та режисером.
Увійшов в аудиторію, сів на стілець. Подивився, а навкруги від мене сидять поряд і деякі викладачі – народні артисти України, яких бачив раніше лише по телевізору. І тут згодом актори (студенти-дівчата) грають сцену кохання і чую, як дівчина читає уривок з мого вірша. Після завершення викладачі аплодують і дякують студентам за працю. Дівчата подякували мені за підтримку, за вірш і запросили в кафе на каву.
Ці події з віршами відчував як натяк на майбутню долю, щоб професійно писати. Бо, окрім того, що це мені додає величезного задоволення, ще й людям подобається, а це головне. Взагалі, в різні часи отримував чимало подібних натяків від різних людей щодо актуальності власних віршів.
З 2004 по 2012 рік мав перший досвід одруження. В ті часи, коли більшість людей вже активно писали власні думки та погляди в соціальних мережах, я на це не звертав уваги й відповідно ніде не був зареєстрований. Час від часу виникали мрії, що обов’язково колись напишу книгу. На той момент впевнено відчував, що моє письменництво ще не на часі. Видати просто збірник віршів було не цікаво, адже тих віршів мав та маю небагато. Розумів, що то буде якась цікава книга, але щось нетипове, незвичне для людства.
В цей період не написав жодного вірша. Чому? Напевно, таке життя, коли ти весь в роботі, постійно в напрузі, в якомусь хронічному стані дефіциту часу, у забігах за цілями, і наче все в тебе є, і практично всього досягаєш, а задоволення від життя не маєш – це все не дає ресурсу на свободу вільної думки та справжнє відчуття світу, дружини й дитини, а через це і розуміння, і відчуття власної волі, що означає – відчуття і розуміння себе.
На мою думку, вірші або книгу написати, або намалювати картину, або творити будь-яке мистецтво, можливо лише тоді, коли ти перебуваєш в незалежному стані від звичайних земних думок, хоча б тимчасово. Це має бути наче сон, коли тіло спочиває, а душа творить, наче гуляє, як щаслива дитина на двір погуляти вийшла, коли зробила всі уроки, тоді й сон людина бачить і життя живе, яке творить, тому життя таку людину і не спотворить. У такому стані також є думки, але вони зовсім інші, БЕЗ ПОТРЕБ, не схожі на ті звичайні, земні ПРО ПОТРЕБИ. Я ще до часів того першого одруження повернусь, тому що приготував для вас багато цікавих історій з тих подій.
А підвів вас зараз поступово до того, що саме після розлучення у 2012 році я почав розмірковувати про життя і писати, бо було про що, тому що почав вчитися відчувати свободу, думати по-іншому. Інколи тимчасово втрачав це відчуття, щоб ще більше розвинути, але ні в якому разі не зупинятися.
Втрата – це про те, щоб придбати щось більше. Головне, не потрапити в минулий втратний сценарій, бо згодом може буде ще більше НАДвтрат. З НАДвтрат не всі піднімуться і не підуть далі, і це ще гірше, ніж просто зупинитися.
Після розлучення вперше зареєструвався в соціальних мережах, інколи писав вірші та щось загальне про життя. Ставши холостяком в 33 роки після 9 років шлюбу і звички бути з жінкою, якось тоді було важко усвідомити, що «ти вже без жінки». Багато хто мене зрозуміє.
І тут почалася, з одного боку, моя головна помилка як подумка ПРО ПОТРЕБУ, що треба швидко будувати нове особисте життя і шукати жінку, замість того, щоб привести свій внутрішній стан до кращої якості. Де шукати, саме яку жінку в той момент не розумів. З іншого боку, завдяки цій помилці, я потрапив в зону «жіночої турбулентності», від якої був приречений на заслання, щоб добре познайомився із собою – побачив власні недоліки, став розсудливим до себе, побачив, що варто змінити в собі.
Так, жінки мене добряче тоді похитали, адже тими шишками й лоба набив собі, і як лицем наче об двері вдарявся. І це насправді щастя було таке, бо завдяки жінкам не тільки себе вивчав, а й жінок навчився непогано розуміти, сканувати. Згодом багато жінок казали, що їх краще розумію і знаю, ніж вони себе. Запитували:
– Як це у тебе так добре виходить?
Так було не одразу, адже спочатку через декілька місяців після розлучення зрозумів, що жінок взагалі не знаю, хоча раніше думав навпаки. Подумав, як збудувати нове особисте життя, коли жінок не знаю і себе добре не розумію?
Тому свідомо і несвідомо почав вивчати жінок і стало цікаво: що, як, кого і чого вони хочуть або не хочуть, як думають і міркують, чого і кого бояться, а коли сміливі, що їх засмучує та дратує, а що надає радість і задоволення, де і що в них болить, а де приємно, що люблять, а що ні, і взагалі, що вони самі про себе знають, як обманюють себе, а коли собі правду говорять, як помиляються і змінюються на краще, як ставляться до чоловіків, до дітей, до своїх батьків, які відношення з роботою, як та де відпочивають, як поводять себе в різних суспільних місцях і таке інше.
Не знав, скільки часу й уваги мені доведеться виділити для пізнання жінок, скільки знайомств і побачень провести або звичайних бесід з жінками про життя, але точно був впевнений і відчував, що йдучи саме шляхом до знань про жінок зустріну серед них єдину, кохану і кращу для мене.
Коли потрапив у зону жіночої турбулентності, почав розуміти всі небезпеки та ризики, якщо раптом втрачу рівновагу, чи коли мої спокуси виявляться сильнішими за мене. Назад вже дороги не було, адже попереду з’явилися лише два шляхи. Або проходжу цей шлях, здобувши нові знання і стаю ще міцнішим, або в тій жіночій турбулентності залишаюся без знань, втрачаю все і гину.
Знайомився з жінками практично скрізь де був. То були кафе і ресторани, звичайні магазини й торгові центри, вокзали та аеропорти, селища й міста, парки й пляжі, караоке та дискоклуби, мистецькі виставки й різноманітні творчі вечори/презентації, навчальні центри та інші суспільні місця. Паралельно зареєструвався і на сайтах знайомств. Цікаво було здобути й такий досвід спілкування і знайомства з жінками. Тобто використовував всі можливі способи та можливості.
Мені цікаво було спілкуватися з жінками різних професій і соціального статусу, а також з такими, які ще не були заміжні, які заміжні, які один раз розлучилися, які розлучалися два рази та більше, які розлучились і мають дітей, які заміжні, але хочуть розлучитися, які заміжні, але зраджують своїх чоловіків, або їхні чоловіки зраджують їх, а також жінки, які вже ніколи не хочуть заміж.
Якби мені після того розлучення хтось сказав і попередив:
– Денисе! Щоб зустріти справжнє кохання, тобі треба буде знайомитися з 3-7 жінками на тиждень, особливо протягом перших 2-3 років після розлучення, загалом за 7 років холостяцтва тобі потрібно виділити часу більше ніж на 700 знайомств, з багатьма з них ходити на побачення, розмовляти по телефону і переписуватися, думати, як зручно позначити однакові жіночі імена в контактах твого телефона, бо за місяць може бути шість Тетян, чи десять Оксан, витратити чималі кошти, втратити бізнес і практично все коло друзів, залізти в борги, відчути новий біль та печаль, розчарування, спустошення, побачити власні страхи, помилки й недоліки. – Напевно, я б на це все ніколи не погодився. Це так само, якщо людина знатиме свою дату смерті та все, що з нею станеться завтра. Чи цікаво так буде жити? І взагалі, чи хтось від цього з розуму не зійде швидко або поступово? Тому так краще, що люди цього не знають. От і добре, що і я не знав, через що, як і скільки років мені потрібно було всі ці випробування пройти, щоб знайти справжнє кохання.
Якщо у когось склалася думка, що може і йому так спробувати, то пораджу:
– Ні, не треба. Бо у кожного свій індивідуальний шлях, доля, мета життя, свої екзамени та уроки життя. Господь людині не просто так дає певні випробування і події, а заради чогось. Головне – це правильно їх зрозуміти, прийняти та пройти. Я не кращий шлях обрав – неначе пройти через вогонь неушкодженим. Хоча саме в моєму випадку, завдяки тим ушкодженням в зоні жіночої турбулентності вдалося зняти з себе той власний брудний попіл, щоб очиститися від нього, багатьох пороків та внутрішніх травм.
Якщо на початку після розлучення лише інколи писав в соціальних мережах про життя, то згодом почав конкретно висловлювати свої думки про відносини чоловіків і жінок. Кожне знайомство, кожна зустріч з жінками, кожен досвід, вдалий чи невдалий, – то все розсудливо сприймав як здобуття знань, досвіду життя.
З часом на мої думки почали звертати увагу підписники в соціальних мережах. Привернув увагу і відомих медійних жінок, журналістів і телеведучих. З деякими з них потоваришував у реальному житті. Казали, що якось незвично думаю і цікаво пишу. Запитували:
– Де ти так цікаво вчився писати?
– Ніде, – відповідав я. – Якось само по собі виходить.
Одного разу заїхав в офіс до знайомої. Вона каже:
– Денисе! Ти так класно пишеш. Напиши книгу. Тебе цікаво читати. Впевнена, що вона сподобається людям. Чому досі не пишеш у відомих блогах та інтернет-порталах?
– Не думав про це, – відверто зізнався я.
– То давай, починай! – говорить.
Одразу дає мені контакти менеджерки одного відомого українського ресурсу і радить з нею зв’язатись.
Можливо, я б не одразу сприйняв цю пораду від інших людей без певного досвіду в цій сфері. Але саме її успішний досвід роботи в медіапросторі, створення та управління багатьма відомими проєктами в Україні, стало для мене підставою звернути увагу на її професійні поради. Подумав, коли вже така досвідчена і фахова людина та їй подібні мені часто про це говорять, то варто прислухатися до таких натяків долі.
Того ж дня не гаючи часу зв’язався з менеджеркою порталу, який порадила знайома і вже наступного дня ми розпочали співпрацю. Одразу ж перша моя авторська стаття набирає високі рейтинги в перші дні, що було досить несподівано для менеджерки, в чому вона згодом зізналася. А протягом двох років мої статті вже серед лідерів, найбільш прочитаних та за кількістю репостів. Так сталося, що мало кому відомий Денис Левчук обійшов за статистикою багатьох досвідчених і відомих в суспільстві блогерів: бізнесменів, журналістів, телеведучих, психологів та інших поважних людей. У найближчий час на мене виходить вже самостійно менеджер ще одного відомого українського порталу і пропонує співпрацю.
Дивлячись загальну статистику уваги читачів до моїх статей, озвучу результат:
– 2,2 роки публікувався у відомому OBOZREVATEL;
– 1 – лідер блогу за всю історію рубрики «психологія;
– 43 авторські статті;
– 1 200 000 – мої читачі;
– 28 000 – середня кількість читачів однієї статті;
– 2000 разів читачі зробили репости;
– 362 – автор унікальної статті з найбільшою кількістю репостів;
– 131 000 – автор статті, яка привернула шалену увагу читачів.
Таким чином, під час перебування в зоні жіночої турбулентності зрозумів, що можу мріяти по-новому, отримувати нові знання та ділитися публічно з людьми думками, поглядами на життя з власного турбулентного досвіду.
Через втрати ми отримуємо нові здобутки. Це так само, як день настане для тих, хто зможе прожити ніч, або щоб дійти до світла, треба пройти через темряву. Так і нове життя народжується: час від часу неприємні відчуття, а згодом родові потуги, перебуваючи 9 місяців в «темній» материнській утробі, щоб увійти в земний світ. Це все природний процес, бо і кожне насіння, щоб прорости, спочатку саджається в землю, тобто в темряву, і поступово зростає, підіймається на поверхню – до світла. Про це все і в Біблії йдеться в главі 1 Буття: «На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло».
Дорогі читачі! Одразу хочу вас попередити. Від мене ви 100% не почуєте, що мені 43 роки (на момент публікації), з яких 20 живу в щасливому шлюбі з дружиною.
Погодьтеся, якби це було дійсно так, то звідки мені було брати знання про жінок, перебуваючи все життя в шлюбі з однією дружиною? Або, припустімо, я б розповідав про помилки жінок на перших побаченнях, чи на сайтах знайомств, чи щось подібне. Тобто, щоб дійсно про це знати, мені треба було б дружині сказати приблизно так: «Кохана, я буду знайомитися з жінками, ходити з ними на побачення, дарувати їм подарунки та квіти, спілкуватися з ними телефонічно, переписуватися в смс. А ще зареєструюсь на сайтах знайомств. Ти ж не будеш проти, правда? Мені ж треба їм тренінги потім проводити, статті писати про жінок, наприклад, «як правильно приймати подарунки від чоловіків», або «як правильно відмовляти чоловікові в побаченні», «про жіночі помилки на першому побаченні» і ще книгу написати». Хтось уявляє таку дружину, яка на це погодиться?
Тому мені не хочеться спекулювати на цій певною мірою інтимній темі й водночас не просто важливої для суспільства, а стратегічно важливої для БЕЗПЕКИ всього суспільства.
Заради світлого майбутнього нашої держави, заради світлої долі наших майбутніх поколінь, ми – чоловіки та жінки – маємо розвинути такі стосунки між собою, щоб і самим стати СВІТЛИМИ.
Тому «лити воду» вам не буду, грати шоу для вас – теж не стану, а ось правду вам говорити – не перестану!
Рубрика «особисте» – це про мій невдалий та вдалий досвід, поразки та здобутки, цікаві історії та прозріння, думки та висновки. На головному фото статті мені 33 роки.
Шановні читачі! Залишайтеся зі мною, тому що далі буде ще цікавіше.
Бажаю вам щастя!
