Як немає досконалих людей, так само і не існує досконалих наук. Думаю, що Ви будете зі мною згідні в цьому. Відповідно завжди є куди розвиватися більше. Психологія як наука не є виключенням, тому також недосконала багато в чому, при всій повазі до неї та користі для суспільства.
У цій статті хочу поділитися з Вами думкою, а саме з якими висновками багатьох психологів я не погоджуюсь та чому вважаю їх не на користь суспільству.
Розпочну з невеличкої, але дуже важливої передмови, а потім одразу розкрию головну тему статті.
Взагалі вважаю, що психологія багато років неосучаснювалася, тому не всі її колись створені методи та підходи ефективно діяли вже на вчора й діють саме зараз у часи глобальних змін, викликів людству.
Усі ми розуміємо, якщо, наприклад, з 1980 року залишити до нинішнього 2023 барабанні стаціонарні телефони та черги охочих подзвонити біля тих автоматів у містах та селищах, то начебто нічого страшного не сталося б. Але і прогресу б не було як на рівні галузі зв’язку, так і покращень комфорту життя багато в чому для суспільства, розвитку економіки та певною мірою і держави.
Якщо Ви підете на прийом до сучасного психолога, психотерапевта з вищою профільною державною освітою, то побачите майже в усіх них однаковий шаблонний підхід ведення консультації/терапії, бачення та колективні переконання. Тобто всі вони навчені викладачами як з одного незмінного десятиліттями «підручника», а той «підручник» видається їм (майбутнім фахівцям психології) в усіх закладах вищої освіти. Їхні викладачі також училися за тим «підручником».
Ні, я не про те, щоб той «підручник», його ідею та програмну методологію залишити в минулому назавжди. Я за те, щоб його вдосконалити, осучаснити, об’єднати, враховуючи погляди та філософію найдревніших мудреців та Святих отців, видатних постатей минулих століть та сьогодення.
Хто уважно придивиться, то майже вся освітня основа (фундамент) з психології побудована на вченнях лише Фрейда, Юнга, Берна, Перлза, Маслоу та інших вчених 19-20 століття. А втім, з їхніми поглядами та переконаннями не всі також видатні постатті тих століть були згодні. І це нормально, адже будь-який метод або ідея не завжди і не у всьму себе виправдовує, тому що постійно змінюються зовнішні та внутрішні чинники, які провокують нові виклики. Інколи щось треба зміксувати, бути достатньо гнучкими, щоб не сприймати чиюсь ідею та навчання за єдину начебто істину, в той час коли з істиною вона немає нічого спільного.
До того ж психологія багато в чому, як на мій погляд, сьогодні переоцінена, а в деяких моментах знецінена більшістю самих же психологів. Про все це в деталях: про власне бачення шляху розвитку шанованої науки та цікаві дослідження, які провів, а також про вирішення різних особистих глобальних проблем кожної людини та всього людства планети – розповідаю в авторській книзі, науково-популярному виданні «Шокуюча правда про…».
Тепер про критику, а вірніше про однє поширене колективне переконання багатьох психологів щодо критики. З часом це переконання набрало ознаки масової пропаганди, на мій погляд, багато в чому небезпечної для суспільства. На жаль, не всі психологи бачать цю небезпеку, а тим більше звичайний споживач без відповідної психологічної освіти та практичного досвіду в цьому напрямку.
Більше того, коли це переконання просувають ще й відомі психологи, то кому як не їм вірити? – скажуть. Більшість з людей звикла саме вірити тим, хто відомий. Так зручно, щоб спертися на такий начебто «аргумент». А що, відомі не помиляються в чомусь, чи всі їх погляди, методи завжди ефективні? Чи ніколи не можуть бути інші погляди, які щось додадуть, скорегують, покращать?
Напевно, багато хто з Вас читав або чув таке поширене у суспільстві переконання психологів накшталт: Якщо Вас критикують, то це не про Вас. Це про того, хто говорить.
Психологи це пояснюють приблизно так і дають поради (дослівно цитую одного):
Про Вас – це те, що Ви чуєте, приймаєте. Що ж насправді говорять нам слова критикуючого? Вони кажуть про його гординю, про його вразливість, яку він намагається заповнити через Вас. Вони можуть говорити про його низьку самооцінку, яку він намагається підняти за Ваш рахунок. Людина, яка приймає себе, яка в гармонії із собою і своїми цінностями ніколи не буде Вас критикувати. Він краще змовчить або підтримає, знайде якісь потрібні слова, які залишать щось приємне та тепле у Вашій душі. Тому що він приймає цей світ, його недосконалість та дозволяє Вам бути тим, ким Ви є. А що ж із Вами? Що робити? Не дозволяти собі відчувати біль від слів гордія. Не дозволяти сусмніватися у собі, якщо чуєте критику від людини глибоко вразливої. Колись Вам навіяли ідею про Вашу поганість, але це не правда.
Щодо цього висловлю власну думку і розтавлю акценти.
По-перше.
Тут головне визначитись з розумінням: що таке критика? Адже часто буває, що людина наслідує подібні поради психологів, прикриваючи власні руйнівні дії, або такі, які згодом можуть нанести шкоду комусь. У тексті вище не зрозуміло, що та як для конкретного психолога або психологів є критикою, тому не варто поспішати навішувати на того, хто критикує різні діагнози, ярлики. А що, критика – це дійсно погано, ніколи не корисно?
По-друге.
Деякі люди розуміють так: наприклад, людина тебе свідомо принижує, ображає, знецінює як особистисть. Згодом бачить, що ти справедливо даєш їй відсіч за це, а вона ще й намагається тебе звинуватити фразою:
– Ти не вмієш спримати критику (реагувати нормально на критику).
Тобто хтось вважає, що варто дозволити чинити психологічне та емоційне НАСИЛЛЯ у свій бік? Це нормально для них?
Хтось щось 100% плутає, тому що між насильством та критикою не має зв’язку. Критика – це одне, а насильство, яке часто підкладають, приховують під «критику» – це зовсім інше.
По-третє.
Справжня критика – це завжди корисно, але вона має НЕ ображати, НЕ принужувати особистість, НЕ проявляти насилля, або коли мова йде про колективний суб’єкт. У справжній критиці завжди звертається увага та повага на тому, що вже є непоганого, корисного, вдалого.
Разом з тим окремо розглядаються такі моменти, які не зовсім ефективні, які можливо покращити, вдосконалити, а окремі з них взагалі можливо прибрати й замінити на інші, тому що перестали давати бажаний результат. Пропонуються варіанти рішень, допомога. Тому її умовно і називають конструктивною критикою, адже вона направлена на побудову або відбудову певної конструкції, її розвиток, коригування, вдосконалення, замість зламати, зруйнувати, знищити або продовжувати ігнорувати наявні проблеми та збитки, що з часом їх накопичить ще більше.
Тепер дозволю собі критичними висновками узагальнити головне:
- Психологія – це чудова і корисна наука, але вона ще не все відкрила і не все дослідила. Між тим має деякі протиріччя, які тільки з часом стали помітними, адже сучасний час їх вивів на поверхню. Тому фахівці та експерти даної сфери, особливо освітнього середовища, – всі маємо на це звернути увагу, проаналізувати, дослідити разом;
- Коли ми критикуємо когось або нас критикують – це нормально. Всі ми маємо розвивиати це знання у собі, тому що це також про розуміння та відокремлення добра від зла. При всій повазі до нашої системи освіти та виховання (батьків, вихователів, викладачів), давайте чесно, що більшість з нас в дитинстві НЕ критикували, а насправді – знецінювали, принижували, лякали, ігнорували, звинувачували, ображали, висміювали, соромили і таке інше. Тому більшість із нас звикли саме до такої «нормальної критики», яку нам започаткували як авторитарний приклад (модель) з дитинства, замість авторитетної моделі, якої ми не навчені. Це є певний внутрішній конфлікт. Коли, з одного боку, ми вміємо так, як розуміємо і це для нас норма, а з другого боку, коли ми когось знецінюємо або знецінюють нас, нам внутрішньо від того стає боляче одразу або з часом травмує. І це варто змінювати, вирішити, щоб не жити з цими травмими все життя, щоб потім їх не передавати нащадкам;
- Мені подобаються психологи, але мені не подобається, коли більшість із них несправедливо підмінюють і не відокремлюють поняття критики та знецінення – як елемента психо-емоційного насилля. Чомусь не всі пояснюють цю різницю. До того ж створюють небезпечну пропаганду та різні навіювання суспільству накшталт таких, що «критикувати – це погано», «люди, які критикують інших – насправді, самі до себе пагано ставляться, не подобаються собі», «критикуючий – це людина з низькою самооцінкою, невпевнена у собі», «критикують токсичні люди» і тому подібне. Деякі психологи кажуть, що не можна критикувати інших, адже це прояв зла.
Звісно, всі ми маємо право на власну думку, але як на мене, трішки дивно виглядає, коли людина з психологічною освітою, яка вважає себе фаховою, так тоненько маніпулює суспільною свідомістю. Цікаво, заради якої мети?
Якщо хтось забув, тоді хай пригадають гарний приклад з історії, як особливо Святі люди, пророки різних часів та мудреці системно критикували певну поведінку людей. Якщо хтось з психологів дійсно любить саморозвиток і не читали Біблію, то хай прочитають.
Ми всі звичайні люди маємо зрозуміти, що Господь особливо через своїх учнів та мудреців давав нам настанови не тільки словами та змістом зручним і приємним нам. А втім і такими, які мають попередити, зупинити відповідні процеси руйнації людини, які змусять усіх нас хочаб замислитися про це, змінитися.
Думаю, що багатьох психологів, що вважають критику як щось погане і токсичне, взагалі слова Святих сприймуть як осуд або щось гірше. Втім за їхнім переконанням вони і Святим скоріше за все продіагностують – пагане ставлення до себе та відсутність гармонії із собою, про їх гординю, невпевненість у собі, низьку самооцінку, яку Святі прагнули підняти за наш гріховний рахунок.
До речі, хтось спробує згадати як протиставлення сказаному цей вислів із книги Святих: «Не судіть, і не судимі будете…». Якщо за логікою, то, дійсно, будуть праві, але в даному випадку логіка не працює, тому що тут не про логічні смисли та відповіді. Варто шукати та вчитися іншого, що знаходиться вище голови й нашого мозку.
Якщо Вам сподобалася стаття, тоді поділіться нею з друзями!
Бажаю Вам щастя!
